Територіальна структура світового господарства склалася під впливом природних та соціально-економічних факторів. Особливо велику роль відіграла науково-технічна революція, яка охопила не тільки матеріальне виробництво, а й обслуговування, побут, культуру та інші сфери людської діяльності. Науково-технічна революція внесла зміни в розміщення господарства світу. Відбулася переорієнтація базових матеріаломістких галузей промисловості, які раніше зосереджувалися біля джерел сировини, до ринків збуту кінцевої продукції. Так, ряд промислових районів світу, не маючи власної сировини, розвиваються завдяки довізним ресурсам і мають потужну енергетику та важку промисловість. Ці райони є тими осередками з передовою наукою і технологіями, до яких тяжіє сучасне промислове виробництво. Сьогодні територіальне поєднання освіти, науки, наукоємних виробництв, виробництв з високим технологічним рівнем стало типовим для великих промислових районів у Північній Америці, Європі, Азії та в інших частинах світу. В США - це райони Промислового поясу та Тихоокеанського узбережжя; В Європі - території від півдня Великої Британії до північної Італії; в Росії - Московський, Санкт-Петербурзький регіони; в Україні - Донбас і Придніпров'я; в Японії - зона мегалополісу Токайдо; в Китаї - промислові агломерації Шанхай, Пекін та інші.
В територіальній структурі сучасного світового господарства відбуваються зміни внаслідок посилення процесів урбанізації і територіальної концентрації виробничої діяльності в агломераціях. Формуються великі науково-виробничі комплекси- технополіси, в яких територіально поєднуються науково-дослідні, проектно-конструкторські, навчальні заклади та промислові підприємства.
Такі територіальні утворення характерні для економічно розвинених країн, на які припадає 3/5 промислового виробництва світу. Ці країни володіють величезними фінансовими ресурсами і контролюють світовий фінансовий ринок.

Розміщення міжгалузевих систем у світовому господарстві